Ласкаво просимо до нашої
затишної школи!
04.12.2018 перевірено в закладі стан цивільного захисту спеціально призначеною особою з питань цивільного захисту управління освіти і науки Германом Миколою Миколайовичем та начальником обласних та міських курсів Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності в Черкаській області Дроговозом Юрієм Борисовичем. Надали методичну допомогу з питань організації і ведення цивільного захисту, тетногенної і пожежної безпеки. Висловлюємо подяку Бикову Олексію Сергійовичу, начальнику Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Черкаської області, за організацію методичної допомоги з цивільного захисту в закладі.
Наша школа - це наш дім,
Щиро вас вітаєм в нім
Адреса школи:
с.Сердюківка, Смілянський район,Черкаська область, вул. Д.Лопатка, 50
т.(04733)98- 4-40, serdykivka@ukr.net
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ
СЕЛА СЕРДЮКІВКА
«Сердюківка - село Смілянського району. Розташоване за 20 км на південний схід від районного центру і за 3 км від залізничної станції Сердюківка. Сердюківка заснована в кінці 18 ст. В 16-17 століттях сердюками називали козаків найманих піхотних полків. Це було на Лівобережній Україні. Але набирали в полки втікачів з Правобережжя - селян і козаків. Сердюки становили гетьманську гвардію»… В. Гончаренко Черкащина в легендах та переказах[3.9].
Історія села, його виникнення і подальший розвиток тісно пов’язані з історією Смілянщини і всього Притясминського краю.
Існує версія, за якою назва населеного пункту походить від прізвища першого його поселенця - коваля Сердюка, який, оселившись в одному з віддалених від доріг урочищ біля невеликого лісу і холодного джерела, облаштував невелику кузню. Є ще переказ: графиня Самойлова мала у володінні землі сучасної Сердюківки. Вона там поселила майстрового коваля на ім’я Сердюк. На околиці, недалеко від ліска йому була поставлена кузня, де коваль ремонтував сільськогосподарський інвентар безпосередньо на віддалених від Попівки поміщицьких землях. Цей ліс і досі називається Сердюковим урочищем. Поступово кількість поселенців в урочищі зростала. Переважно це були кріпаки, які втекли від своїх гнобителів, козаки та гайдамаки, котрих переслідували після невдалих повстань, землероби - шукачі вільних земель, що вирішили вести осілий спосіб життя у цій місцевості. Таких поселень в Тясминському краю з часом ставало все більше. Основними видами їхніх занять були землеробство і скотарство. Землі тут були дійсно родючими і давали високі на той час врожаї зернових культур та овочів. На зелених трав’янистих лугах випасалася худоба. На думку краєзнавців поселення у вигляді хутора виникло в середині 18 ст. Згодом, в 1787 році, там уже нараховувалося 73 двори. Власниками землі й поселення Сердюківка в різний час були: князь, коронний Станіслав Любомирський (1763 - 1770), його сини - спочатку Ксаверій, Юзеф, Михайло і Олександр - як співвласники, потім сам Ксаверій (1776 - 1787), світлійший князь Григорій Олександрович Потьомкін-Тавріческій (1787 - 1791), граф Олександр Миколайович Самойлов (1793), Софія Львівна Бороздіна, титулярний радник Фрол Антонович Заліський (1811), Діонісій Ціховський, його діти - спочатку син Андрій, а потім дочка Ганна за чоловіком Красносільсська (1846 - 1863), її син Володимир (1863), Тереза Карлівна Мінкельдей та Омелян Константинович Б’юхнер (кінець 19 ст.), Карл Вільгельмович Ентч (1899), його сини Едуард і Вільгельм Карловичі (1910 - 1915). Поступово хутір заселявся. У 80-х роках 18 ст. тут уже нараховувалось 617 жителів. З покоління в покоління передається історія про першого поселенця Сердюка. Тож виникає запитання: хто такі сердюки? Чому саме від цього прізвища пішла назва села? До «Сучасної енциклопедії історії України» знаходимо відповідь на це запитання. В останній чверті 17 ст. - першій чверті 18 ст. - це козаки найманих (охотницьких) полків гетьманів лівобережної України. Сердюки представляли гетьманську гвардію. У 1726 р. Гетьманська гвардія булла розформована, а за всіма, хто в ній служив збереглася назва, яка потім перейшла в прізвище «Сердюк». Невідомо коли достеменно оселився колишній козак біля лісового джерела і започаткував наше село, коли польські комісари під час люстрації київського воєводства у липні 1775 року відвідали оту місцину, то потрапили вже до села «Сердюкова Хутора». А це означає, що сам хутір виник уже в середині 18 ст.
З невідомих причин село невдовзі запустіло. А біля Сердюкова урочища з’явилась валка утікачів - переселенців с Полісся, Яхненків тощо. Отож село було залюднене удруге під назвою слобода (нове поселення Сердюківка). Більше того, з такого поважного історико-краєзнавчого джерела як «Словник географічний Королівства Польського та інших країв слов’янських» ми довідалися, колишні володарі поліщуків пани Стессі звернулися з позовом до суду, щобі власник Смілянщини Ксаверій Лобомирський повернув втікачів справжнім власникам. (Словник географічний. Т10, Варшава, 1889 0 с.883). У 1780 р. у слободі була заснована Покровська церква, якій було виділено 36 десятин землі. Місце для неї було вибране на величині валясківського кутка, там де нині поряд розташована садиба Миколи Андрійовича Яхненка.
На території нашого села і раніше жили люди, про що свідчать розкопані поселення і стоянки. В ярах, вимитих водою, жителі знаходять різні знаряддя праці та озброєння різних часів. Наприклад, в 1960 році в урочищі Заляпане, учениця 6-го класу Ольга Чорненька (Йорженко Ольга Василівна) знайшла добре відшліфовану з отвором для держака кам’яну сокиру[1.17]. Праворуч дороги від Сердюківки до Ташлика височіє невідомий курган. Невідомо , в якому тисячолітті він там з’явився, хто його насипав і яке його призначення .А тим часом курган розорюють , вирівнюють….. Повернемось у 18 ст. В той час Сердюкова слобода перебувала у власності польського князя Станіслава Любомирського, а потім його синів Ксаверія, Юзефа, Михайла та Олександра до 1787року. Кількість населення Сердюківки зросла до 700 чоловік. Земель на той час було 1485 десятин. Після приєднання в 1793 році нашого краю до Росії, Сердюкова слобода від князів Любомирських перейшла у власність графа Григорія Олександровича Потьомкіна, а після його смерті в 1791 році - до графа Олександра Миколайовича Самойлова.
Землі й селяни Сердюківки належали поміщику. Частина земель була у власності селян, зяких вони і жили.В основному селяни працювали на шестиденній панщині. За своїм статусом селяни були кріпаками. Крім роботи на панщині вони повинні були платити йому річну данину(чинш).Цей податок на рік становив в Сердюківці на кінець XVIII-XIXст.10 мірок зерна,10-15 ліктів білого домотканого полотна.7-8 ліктів уваленого сукна,кожух. Свита або кирея. Кожен власник села .у свій час встановлював свої податки. Якщо ж селянин не заплатив оброк. То на його подвіря приїздив економ і забирав убоге селянське добро: збіжжя, корову..усе ,що становило певну цінність. Так розповідали про кріпацтво старожили села, які чули про панщину від своїх бабусь і дідусів.[3.35]…..
СЕРДЮКІВКА
З ІСТОРИЧНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ДОКУМЕНТАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ.
Сердюковка. Владения Анны Красовской . «Село при пруде, на нем водяных мельниц две, одна о трех, а другая о трех поставках.
Деревянная церковь во имя Покровы Пресвятой Богородицы. Деревянный господский дом с фруктовым садом. Почва земли черноземная. Лес черный. Сенокосы луговые и лесные. Урожай хлеба умеренный. Крестьяне занимаются хлебопашеством». Характеристика Сердюківки,підготовлена повітовим землеміром (1860 р.) Черкаський державний архів,ф. 712, оп. № 1 спр. № 9, арк. 9 зв. [3.9]. «Сердюковка, село между селами Ташлыком и Лузановкою. В пяти верстах от каждого. При вершинах безымянного ручья,впадавшего в реку Сырой Ташлык.Жителей -700,земли 1485 десятин.От графа Самойлова село куплено титулярным советником Залесским, от котрого приобретено Дионисием Циховским, а от сына его Андрея имение перешло нынешней владичице Анне Красосельской и сыну ее Владимиру».
«Церковь Покровская, деревянная, 6 класса, земли имеет 36 десятин; построєна в 1846году». Л.Похілевич Сказания о местностях Киевской губернии.[3.8].
Збереглася стара вокзальна будівля залізничної станції Сердюківка. Станцію відкрито 1914 року одночасно із лінією Сміла - Помічна.
Історія села
(легенда)
Безмежнії простори: ліси, лани, луги.
Куди не кинеш оком – все квітне навкруги.
Гуляє вітер в полі, пшеницю колиха.
Сафоновій графині належить ця земля.
Поля, немов безкраї, як стануть кріпаки
косити чи орати – зійдуть усі поти.
Та ще як плуг пошкодять, чи колесо злетить,
Полагодить не можуть. Ну що його робить?
А поки доберуться сердеги до села,
то іноді і вітер в дорозі заставав.
Тому, щоб так надалі не марнувати час,
Сафонова негайно підписує наказ:
«На тих далеких землях людину поселить,
щоб знав ковальське діло і вправно міг робить.»
Ним виявився майстер Сердюк, тепер кріпак,
Колись в Черкаськім полку завзятий був козак.
Ще тільки перший промінь маєток освітив,
а вже Сердюк ногами курну дорогу бив.
Чималий шлях здолавши, щоб трохи відпочить,
Приліг собі під дубом і люльку став курить.
Між верб ставок ховався, водиця, наче скло.
Птахи навкруг співали. Так радісно було,
що серце заспівало у грудях коваля,
і вирішив, що буде отут його земля.
На пагорбі над ставом він кузню змайстрував
й веселий дзвін невдовзі в окрузі залунав.
Коваль був майстер вправний, знав добре ремесло.
І з часом в цій місцині з’явилося село.
З тих пір води чимало на світі утекло,
а й нині процвітає в отих краях село.
А щоб не забували нащадки коваля,
то люди Сердюківка дали йому ім’я.
Ірина Кочугура
УРОЧИЩЕ СЕРДЮКОВЕ
Поміж дубів і лип столітніх,
що невдалік від залізниці,
Серед просторів України
Б’є джерело в лісній криниці.
Ось тут колись давно-давно,
Подалі від татарської навали,
І заснувалося моє село,
Що в честь засновника назвали.
Коваль Сердюк в урочище своє
Позвав людей метал кувати,
І з того часу стали нас
Сердюківчанами всі звати.
Пройшли часи, Сердюк помер,
Та славні діти залишились,
Своєю працею й тепер
Все роблять так, щоб всі гордились.
Василь Титаренко
Ми будем ревно берегти
Історію народу.
Сердюківка – це я і ти,
Її ми любим зроду.
Велич кожного краю — в людях, які тут живуть. І особливо в тих людях, котрі своїми справами зробили внесок у розвиток науки, культури. Це люди, які запалили свою зірку в рідному краї, але тепер цією зіркою милується вся область.
Славетні сини і дочки Сердюківки
Поліщук Володимир Трохимович
Народився 17 грудня 1953 року в с. Сердюківка Смілянського району Черкаської області в родині селян.
Закінчив філологічний факультет Черкаського педагогічного інституту.
У 1979 році закінчив Черкаський державний педагогічний інститут ім. 300-річчя возз'єднання України з Росією за спеціальністю: українська мова і література.
Пiсля закiнчення Черкаського державного педагогiчного iнституту працював учителем української мови й лiтератури, директором Рижанівської середньої школи на Звенигородщинi.
З 1984 року – викладач-ассистент Черкаського педiнституту.
В 1991 закінчив аспірантуру в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
В 1992 роцi очолив кафедру української лiтератури та компаративiстики.
У 1996 році отримав державну відзнаку – Відмінник освіти України.
У 2003р. в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України отримав науковий ступінь «Доктор філологічних наук» за спеціальністю: українська література.
У 2004 році отримав вчене звання «Професор» по кафедрі українська література і компаративістика.
У 2005 – 2007 рр – ректор Черкаськогонацiонального унiверситету iм. Б. Хмельницького.
Хлопов Станіслав
Народився 28 липня 1972 року в с. Сердюківка Смілянського району Черкаської області в родині селян.
До школи пішов у 1979 році.
Закінчив Сердюківську восьмирічну школу в 1987 році. Був нагороджений Похвальним листом за відмінне навчання.
З 1987 по 1989 рік навчався Лузанівській середній школі Кам’янського району Черкаської області. Нагороджений Похвальною грамотою за особливі успіхи у вивченні історії, географії.
Після школи вступив до Київського морського ПТУ.
Закінчив Київське морське ПТУ у 1993 році.
З 1998 року – капітан І рангу м.Санкт-Петербург.
Ляшенко Юрій
Народився 06.05.1964 року в с.Сердюківка Черкаської області. Після закінчення школи в 1981 році поступив в Черкаський педагогічний інститут на фізико-математичний факультет, який закінчив з відзнакою в 1986 році. До 1989 р. працював вчителем фізики в Санжарівській восьмирічній школі Черкаської області.
В 1989 – 1992 р.р. навчався в аспірантурі з фізики твердого тіла в Черкаському педінституті, завершенням якої є захист кандидатської дисертації 27.04.1992 року у спеціалізованій вченій Раді інституту Металофізики АН України (науковий керівник професор А. М. Гусак).
З 01.07.1992 року працював асистентом кафедри загальнотехнічних дисциплін Черкаського педінституту. З 1994 року - в.о. доцента кафедри теоретичної фізики, а з 1999 року – доцент кафедри теоретичної фізики. З 01.09.2002 року до 31.08.2005 року – докторант інституту Металофізики НАНУ. Член Українського фізичного товариства, Шевченківського наукового товариства. Отримував Подяки голови Черкаської облдержадміністрації за підготовку учнівської молоді у конкурсі робіт МАН (за призові місця республіканського туру в 2006-2009 р.).Має більше 50 друкованих праць в національних та зарубіжних виданнях в області дифузійних процесів та фазоутворення в бінарних та потрійних системах. З 2005 р. доцент кафедри фізики за внутрішнім сумісництвом.
Горбатенко Тетяна
Народилася 02 липня 1954 року в с.Сердюківка Смілянського району Черкаської області.
До школи пішла у 1961 році.
Закінчила Сердюківську восьмирічну школу в 1969 році.
З 1969 по 1971 рік навчалася в Ташлицькій середній школі Смілянського району Черкаської області.
З 1973-1983 рр. працювала у Черкаському народному хорі разом з Раїсою Опанасівною Кириченко та Ольгою Павловською.
З 1973–2010 – працювала у Черкаському академічному заслуженому українському народному хорі.
Луценко Олександр
Народився 05 серпня 1982 року в с.Капітанівка Новомиргородського району, Кіровоградської області.
З 1988 по 1991р. навчався в Капітанівській школі.
З 1992 року навчався в Сердюківській загально-освітній школі І-ІІ ступенів
Закінчив Сердюківську школу в 1996 році.
У 1999 р. вступив до Капітанівського ПТУ за спеціальністю електромонтер.
Одружився та переїхав проживати до м. Львова, де і почав гончарну справу. Вчився у корінного гончара Бакусевича Богдана Мар’яновича у с. Гавареччина.
У 2010 р. повернувся в с. Сердюківка, облаштував майстерню.
Бере участь у фестивалях «Сорочинський ярмарок», «Трипільське коло».
Рослинний і тваринний світ
(унікальні види околиць Сердюківки)
Махаон
Найвідоміший метелик завдяки своєму яскравому забарвленню та великим розмірам (розмах крил досягає 8 см). Дає дві генерації на рік.
Бражник дубовий
Зустрічається у лісосмугах та лісах.Протягом року розвивається 1 генерація. Метелики активні у сутінках та вночі, не живляться. Гусінь розвивається з липня до вересня на дубах, переважно молодих. Лялечки зимують у ґрунті.
Жук - олень
Це найбільший представник ряду Твердокрилих у фауні України і його не можливо сплутати з будь-якою іншою комахою. Жук-олень оселяється переважно в дубових пралісах. Саме у стовбурах старих дубів відбувається розвиток його личинок. Живлячись деревиною, личинка живе в дереві до семи років.
Жуки-олені добре літають, і нерідко їх можна побачити у польоті на висоті від 1 до 10 метрів. На дорослих жуків можна натрапити в природі з травня по липень. Живляться вони соком, що витікає з пошкоджених стовбурів дерев – переважно дубів.
Жук красотіл
Це один з найкрасивіших представників ряду Твердокрилих. Яскраві широкі і ребристі надкрила переливаються синім, зеленим або золотистим кольором з червонуватим відливом.
Водиться він переважно в широколистяних лісах, парках, вважаючи за краще жити на деревах. Дорослий жук красотел здатний прожити до 4 років. Улюбленою їжею для цієї комахи є гусениці, які здебільшого живуть у кронах дерев.
Крокус сітчастий
Це бульбова рослина висотою 10-20 см, з трьома-п`ятьма вузькими листям, зібраними в пучок. Під час цвітіння вони тільки починають розвиватися і досягають повної довжини пізніше. Квітки білі з темно-фіолетовими смугами на зовнішній стороні часткою оцвітини. З`являється він дуже рано, відразу після танення снігу.
Сон великий
Багаторічна трав'яна рослина . Квітка прямостояча, широкодзвоникувата, пізніше розкрита; листочків оцвітини 6, довгасто-яйцевидних, лілових або фіолетових, зовні густоволохатих. Плодики довгасті, волосисті. Цвіте у квітні-травні, плодоносить у червні-липні. Розмножується насінням.
Проліска сибірська
Проліска сибірська, незважаючи на назву, займає лісостепову зону. Листя проліски широколінійні, прикореневі. Квіткові стрілки висотою 10-15 см з двома-трьома спадають синьо-блакитними або блакитними квітками діаметром 2 см. Зацвітає проліска в середині квітня.
Підсніжник звичайний
Це ранньо весняна, цибулинна рослина. Цибулина м'ясиста, округла, довжиною 1,5-2,0 см і шириною 1,2-1,5 см; листя лінійні темно-зелені або сизі. Квітки білі, поодинокі, дзвіночки, що схиляються на квітконосі завдовжки 9-12 см. Цвіте в середині весни (у квітні), при прохолодній погоді — близько місяця.
Література
1.Коваленко А. Земли родной минувшая судьба, или Сказания о Смелянщине.- М.,2008.892с.: ил.
2.Мельниченко В.М. Моя Черкащина (історія рідного крааю від найдавніших часів до сучасності).-Черкаси: «Вертикаль»,2006.-232С.
3.Ресенчук М.В. Звеличені Працею - Історико - публіцистичний нарис. Черкаси - 2015.